Читать эту статью на оркском наречии
В рамках дерусифікації мого сайту публікую досить давній пост, ще від грудня 2020 року. Нажаль, життя змінилося не на краще, в нашу країну прийшла війна, тож сподіваюся русня найближчим часом повиздохне, можна буде без страху дивитися на небо та писати нові чудові статті.
Привіт друзі!
Давно я сюди нічого не викладав, навіть от дуже давно. Але на те були (а іноді й не були) причини. Скажу так, писати про політику з 2019 року відпало будь-яке бажання, дякую убогій зеленій команді.
Дивлячись на те, як розгортається повний і беззастережний апокаліпсис у нашій країні – а він іде практично в будь-якій сфері – хоч в економіці, хоч будь-якій іншій сфері життя, що тут можна писати – як я собі все і уявляв – і навіть трошки ось тут писав, так десь воно і є. Не можна клоуна ставити президентом. Навіть чесного. Приклад до того ж є – Гватемала з їхнім колишнім президентом Джиммі Моралесом – прямо один в один – актор і комік, не системний політик, не зашкварений, чесний, а головне – як і наш – обіцяв безкомпромісну боротьбу з корупцією. Ну і звичайно ж, у результаті сам у ній зав’яз по самі вуха, як і багато його міністрів і навіть членів сім’ї. Нічого хорошого у них не вийшло. У нас теж.
Вже навіть найзатятіші фанати Зеленського розчарувалися, але багато ще попереду… Більше трьох років йому ще президентом бути, якщо, звичайно, в Ростов не поїде…
Так що описувати як у нас стало погано навіть якось не цікаво стало – більшість і так бачать, що куди не глянь – скрізь Єрмак зі Шмигалем дуже лихо попрацювали… Економіка додихає від коронавірусу, зарплати вчителям по 4000 доларів лише в солодких мріях Зеленського, ліси рубають зі страшною силою – навіть он, ООН помітила, розхвилювалася. Бурштин копають, як і копали, митниця, як і раніше, дає добро, Нацбанк очолив взагалі понурий тип, готуються гроші друкувати, антикорупцію притиснули, судді взагалі всі береги поплутали, особливо з Конституційного суду… МВФ у шоці, Євросоюз у шоці, а лише Рашка ручки потирає … А попереду ще й повний локдаун, після якого я навіть не знаю, що нас може врятувати.
Тож ось, спостерігав я ці картини, та й писати нічого не хотілося, навіть новини читати перестав практично, як радив професор Преображенський. А тут після весняного карантину, коли транспорт не працював, я зрозумів, що таки треба здавати на права, бо нікуди не дістанешся. Так що досить мати лише одні обов’язки, будемо мати ще й права! Так що в наступному випуску докладно напишу Вам, як воно та скільки коштує в наш час вчитися водінню. Не перемикайтеся!