Читать эту статью на языке орков
Вибори вже зовсім скоро, багато хто вже визначився, кого саме він хоче бачити в нашій Верховній Раді, головному збіговиську шахраїв та злодіїв, відповідно до загальної громадської думки. Тільки хлопці і дівчата – без образ, але ми самі вибираємо усіх цих добрих людей туди, так що я не зовсім розумію обурення людей, які дуже швидко розчаровуються в наших народних депутатах, ненавидять їх, вважають продажними хабарниками і бандитами, а всю Верховну Раду хочуть поставити до стінки і розстріляти. Але ж ви самі їх туди обрали. Ви пішли і віддали свій голос за них. Так що задайте питання перш за все собі – а чому ж я вибрав таких депутатів? Можливо у нас депутати такі, тому що ми самі такі? Тому що вони – це дзеркало нашої української душі, а корупція прописана в нашому генетичному коді.
Так, треба визнати – наше виборче законодавство дуже недосконале, а прийнятий днями Виборчий Кодекс – це, звичайно, добре, але там стільки відверто спірних моментів, що навряд чи він зробив вибори більш прозорими і кращими. Тим більше, що працювати він буде ще не скоро. Метання депутатів між відкритими і закритими списками, відсотком проходження партій в Раду, питанням бути чи не бути мажоріторці – думаю, все це ще не закінчилося. Адже головне завдання народного депутата – не тільки потрапити до Верховної Ради, але ще і застрягти там якомога довше. Прибуткова цю справа, адже за правильне голосування грошики дають, ще й не маленькі. Приємний бонус до низької, взагалі-то, зарплати народного депутата. Це звичайно, якщо порівнювати з зарплатами суддів, прокурорів, маститих чиновників, а не із середньою зарплатою по країні. Яка теж так собі відображає реальність.
Ну ладно, це лірика. А тепер власне до виборів. Нам тут мало не кожен день малюють рейтинги від всіляких різних фірмочок, які заміряють наші політичні уподобання. З приводу того, наскільки можна їм довіряти я вже писав раніше в статті, присвяченій виборам президента, скажу тільки одне – нас конкретно підводять до п’ятірки лідерів – а про інших прямо кажуть – за них не голосуйте, сенсу немає. Що це, як не чистої води маніпуляції думкою людей? Ну, хто платить – той і замовляє музику. А платять у нас такі партії, як Слуги народу, Опозиційна платформа – За життя, Європейська солідарність, Голос і Батьківщина. Ну і зовсім вже примарні шанси є у КДБ-шной партії “Сила і честь”.
Відверто кажучи, кожна з цих партій викликає у мене особисто великі сумніви з приводу їх чесності і зацікавленості у вирішенні проблем виборців. Особливо мене дивують 50% підтримки у Слуги народу. Все таки люблять у нас в країні гумор жартувати і КВК дивитися. Все починалося з маленького і пахабного: був собі “Квартал 95”, грали там вони своїми статевими органами на піаніно, а виросло оце у велике і сумне – тепер у нас “Країна 95”, а не Україна. Зеленський ось уже більше 50 днів президент, а я все повірити не можу – дивлюся, як він поводиться, і бачу “Вечірній квартал” в масштабах країни, а не нове обличчя виконавчої влади України. Українці, ви мене просто здивували, оці ось 73%. Але, насправді, Зеленський – не Президент, він просто грає роль і на жаль – навіть не Голобородько, а взагалі хамського маргинального малороса з підворіття, який ще й ненавидить все українське. Але людям подобається. Вони б’ються в екстазі і несомовито аплодують. Піпл хаває. Тут мені чомусь на думку спадають слова пісні Васі Обломова про вподобання народу. Нажаль, як виявляється, у нас все-таки багато спільного у вподобаннях із росіянами.
Але ж не забувайте – Зеленський – це хороший актор, але є ще й режисер і є сценарист. Які говорять, як себе поводити, що говорити і що робити. Але з приводу Зеленського поговоримо пізніше – в цивілізованих країнах прийнято давати 100 днів, а тільки потім починати критикувати. Так що це тема окремої розмови.
Рейтинги і персоналії парламентських виборів
Але повернемося до виборів депутатів. Отже, за різними оцінками, близько 50% планує отримати Зелена прислуга багатостраждального українського народу. Що тут сказати? Сам Зеленський вже 28 разів порушив Закони України. Чого чекати від партії, у якої навіть немає своєї ідеології, в цілому можна собі уявити. Ще аж 14% підгортає під себе “Опозиційна платформа – За життя” – чистої води Росія на чолі з кумом Путіна Медвечуком і яскравими постатями клевретів Януковича – Бойко, Рабиновича, Королівської, Льовочкіна, Шуфрича. Хто це такі і навіщо вони йдуть на вибори – добре відомо. Всім тим, хто ненавидить Україну, хоче назад СРСР і дружбу з Роїсею навік – з ними по дорозі.
Далі складніше – за різними рейтингами тут наступають один одному на п’яти Порошенко зі своєю оновленою партією Європейська солідарність, гроза всіх логопедів – Вакарчук, який просуває свій Голос в прямому і переносному сенсі, ну і беззмінний борець з усіма тарифними геноцидами – бабуся Юля зі своєю Батьківщиною.
Колгоспник Ляшко, чекіст Смешко, найчесніший військовий Гриценко, сміттєвий король Садовій, український Мадуро Гройсман і показний націоналіст Тягнибок йдуть лісом. Чогось не хоче наш розумний “нарід” бачити їх в депутатах. Решта політична зграя навіть не варта витрачених на них пікселів. Хіба що скандального проросійського пропагандиста згадати. Шарія, який має непогані рейтинги – більше 2%. Хто вони, ці зрадники, готові за нього голосувати? Тож, нам ще пощастило, що вся ця так би мовити “опозиційна” братія – Шарій, Опозиційний блок і Опозиційна платформа не домовилися і не об’єдналися. Мали б відсотків 20-22.
Але нам потрібно вибирати когось гарного з поміж усіх цих сумнівних кандидатів вже зовсім скоро – 21 липня. А особисто мені обирати тут просто нема кого – ось ніхто не подобається, від слова зовсім. А це я ще про мажоритарників мовчу, там зовсім все погано. Перші дві партії для мене – це однозначно ні: КВК не терплю з дитинства, Зеленський бісить, а реванш Кобзонів і Путіних теж не для мене. Ні, в реальності я розумію, що просто зобов’язаний, так само як і ви, до речі, проголосувати за Слугу народу, ну або принаймні за Оппоблок, адже треба бути разом зі своїм народом! Їжте, щоб аж вдавило вас. Щоб у нас було саме так, як заповідав великий і могутній Зе – “ми зробили це разом” – щоб вже напевно добити оце наше нещастя – Україну, але мені її шкода – просто по-людськи, оцю нашу країну. Одна вона в нас. І нам ще тут жити.
Що стосується працьовитої Тимошенко, яка себе в своїй рекламі в білому одязі показує – мовляв, мало не ангел на землю грішну спустився – то теж ні, дякую. Уже вистачить вас, Юліє. Набридла. Багато крику та от тільки, як казав Станіславський – Не вірю! Шкода, що інші й досі вірять.
Однак, йдемо далі. Хто у нас там ще залишився? Ага, шоколадний барига, як казав грузин Міха і співак. Їх програми практично як близнюки, так що в принципі, можна голосувати за будь-яку з них. Але знову ж таки – сказати, що вони мені подобаються або симпатичні – ні і ще раз ні. Порошенко викликає багато питань як своїм виборчим списком, так і самим собою безпосередньо. З програмою я в цілому згоден, але чи будуть вони її виконувати? П’ять років було у вас. І ви знову повторюєте мало не все те ж саме. Однак, при всіх недоліках Порошенко, шлях яким рухалася Україна, мене в цілому влаштовував. Коли всього цього путінського трешу не стало, мені дійсно подобалося. За Пугачовою та Галкіним, гуртом Любе і Газмановим я зовсім не скучив. Тільки коли Інтер включиш – так відразу як в Росію потрапляєш або в 2013 рік, ось коли чітко розумієш, як все змінилося, що нам з мишебраттями не по дорозі. Нам свою країну треба будувати, а не пастися на задвірках путінської говно-імперії.
Вакарчук теж цікавий персонаж, але на превиликий жаль він, як мале дитя – то хороводи водить навколо Верховної Ради, то нісенітниці всіляки городить. Ну не його ця справа політика, а ось пісні співати і стадіони збирати – це в нього виходить. Але він все одно досить пристойний варіант. Про всяких інших непрохідних теж доброго слова не можна сказати.
Прочитав я їх красиві обіцянки у виборчих програмах (причому всіх партій!), Красиво пишуть, але дуже вже лайном популізмом тхне. Мажоритарники ті взагалі не паряться – як то кажуть Ctrl + C – Ctrl + V – копіювати / вставити і готова програма дій. Коротше кажучи, всі ці люди – точно не представники наших інтересів, а їх виборчі програми не обов’язкова програма дій, а прикра необхідність. Це нам не Європа.
Для інтересу я подивився виборчі програми партій, які пройшли на виборах у 2014 році. І що я вам повинен сказати – гасла у них не змінюються, вони на кожні вибори мало не одне і теж саме говорять. Так що ж вам, чортам, заважало всі 5 років все ось це обіцяне зробити. Коаліція у вас була та ось іншим зайняті були. Так що вони нас просто обманюють, ну а ми дозволяємо себе обманювати. За гречку і навіть за просто так.
Тільки ось інших немає. Точніше, тепер уже є. Ці вибори показові одним важливим фактом – більшість партій хизуються тим, що у них найкрасивіший список, сформований з кришталево чесних людей, які через одного експерти, але при цьому ніколи не були в політиці. Адже зараз запит суспільства – це нові люди в політиці, не зашкварені, так би мовити. Особливо про це Слуга народу і Голос кричать. Ну-ну, подивимося, як будуть себе поводити ці експерти. Життєвий досвід мені підказує, що в кращому випадку посередньо.
І можна нескінченно багато привести в політику нових людей, але поки нашою країною керують олігархи, ніколи нічого не змінитися. Олігархи будуть як і раніше керувати цими самими “новими людьми”, смикати за ниточки, а коли ці нові люди здуються, не виправдавши ваших очікувань, а так воно буде завжди – просто замінять їх іншими новими людьми. І буде не Зеленський, а буде Вакарчук чи там ще хтось. Але суть – не зміниться. Ось з ким нам дійсно потрібно боротися – з олігархами. Адже їм навіть не потрібно йти в політику – вони прекрасно управляють країною і так – Ахметов, Пінчук, Фірташ, Коломойський та інші.
А ті, хто йдуть в Раду – це або наївні люди або хапуги, які хочуть дорватися до корита. В кінцевому рахунку, що з себе представляє депутат? Це просто маріонетка для прийняття потрібних законів в інтересах тих, хто створив і фінансує партію. А хто це? Олігархи. Практично всі наші нинішні політичні партії – це не про ідеологію і світле майбутнє. Це про гроші і владу. І створені олігархами. Так що депутат – це не слуга народу. А слуга олігарха. І немає серед кандидатів людей, які йдуть туди заради нас, жителів країни Україна. До цього нам ще довго рости над собою і змінювати свою країну…