Ну, ось ми й підійшли впритул до однієї з найважливіших подій в долі нашої країни – чергових виборів президента України. 2019 рік випав на диво непростим – восени на нас чекають ще й парламентські вибори. Якщо чесно, то я (думаю, що і ви теж) порядком втомився від усіх цих надзвичайно чесних кандидатів та їхньої нескінченної політичної реклами, яка сиплеться на нас з кожної праски та пилососу. І це навіть незважаючи на те, що телевізор я не дивлюся в принципі вже багато років. Я все відкладав написання цієї статті до останнього. Спочатку я збирався писати багато і часто – все ж таки привід є, вибори, на щастя, бувають не щодня. Мав намір коментувати їхні передвиборчі програми. Але потім якось не склалося. Зосередився на іншому напрямі. Проте – відступати вже просто нікуди, тож сьогодні у нас так званий “довгочит” (слово то яке, ух). Влаштовуйтесь зручніше, заварюйте собі чай з обліпихою та поїхали – розбиратимемося, за кого ж нам голосувати?
Вибори вже зовсім скоро – 31 березня, залишилося лише 5 днів. Тож треба вже остаточно визначатися зі своїм єдиним та неповторним кандидатом. На мою думку, ці вибори для нас найважливіші за всю історію існування нашої багатостраждальної та незалежної країни. Чому? Та просто тому, що у країні війна. І від того, кого ми оберемо головнокомандувачем, залежить все – зі щитом чи на щиті, бути далі за нашу країну в принципі.
Може хтось забув – але на кордоні України – біля Сумської, Чернігівської, Харківської областей (про Донецьку та Луганську області можна взагалі навіть не говорити) стоїть стотисячна орда росіян, які нас ненавидять. З танками та ракетними комплексами. І вони за першим же свистком, як тільки Путін відчує, що ми слабкі – кинуться нас “звільняти”. Як показала практика 2014 року – ніякий Будапештський меморандум не діє, жодна Америка та Європейський Союз нас не рятуватимуть. ООН висловить занепокоєння, тільки й усього. Тож сподіватися нам варто лише на себе та нашу армію. Саме тому підійти до питання вибору нового президента треба дуже виважено і не варто захоплюватися їхнім популізмом та абсолютно брехливими обіцянками. Тим більше, що левова частка цих обіцянок не здійсненні навіть через те, що не перебувають у компетенції президента – як наприклад, зниження ціни на газ, зменшення кількості депутатів, різке збільшення зарплат і пенсій, відправити в тюрьми всіх олігархів і таке інше.
Щож, ось вони, вибори 2019 року в Україні: що ж ми маємо станом на зараз? 39 кандидатів у виборному бюлетені, але, звичайно ж, дотримуючись всеосяжного принципу 80 на 20, реальних претендентів всього-нічого і тут у нас більшість старих і відомих особистостей. Помилуватися їхніми “пальтретами” та почитати передвиборчу програму можна на сайті ЦВК. Згідно з численними соцопитуваннями, лідерів у нас п’ятеро: Порошенко, Зеленський, Тимошенко, Бойко та Гриценко. Тут треба розуміти, що до цих соцопитувань треба ставитись дуже і дуже обережно, все ж таки в Україні живемо, де все продається, а хто платить – той і замовляє музику, що в даному випадку означає – посідає перше місце в рейтингу. До питання про соцопитування я ще повернуся пізніше, а поки що поговоримо про самих кандидатів.
Зеленський Володимир
Як не дивно (ну це радше для мене одного дивно) – але у більшості соцопитувань він знаходиться на 1 місці. Тут величезне значення має так звана медійність цієї людини, оскільки більшість дивиться телевізор, а отже від його численних телешоу просто нікуди не дінешся, особливо на каналі 1+1, де він займає чи не третину всього добового ефірного часу. Нова особа в політиці, кришталево чесна і справедлива. Фільм та серіали за його участю в ролі Голобородько, простого вчителя, який став президентом, багатьом запудрили мізки. Кіно ж не може збрехати, тут все чесно. Схоже наші люди явно не розрізняють вигадку і реальну людину, яка, до речі, навіть не мала жодних своїх думок з приводу того, куди країні рухатися далі. У зв’язку з цим він вирішив зібрати свою передвиборчу програму із пропозицій, які надійшли з інтернету. Гарний популістський хід, але поганий з погляду якості самих пропозицій.
Нам казали ще при Радянському Союзі, що керувати країною може навіть кухарка, але це брехня. Той, хто має відношення до управління людьми та навіть невеликим підприємством, знає, що це таке. Як то кажуть – господарство вести, не прапором трясти. І тут потрібний досвід, знання, вольовий характер, харизма. Чого Зеленський просто не має. Він у багатьох речах просто не розуміється, а слухати на нечисленних прес-конференціях потік його бепорадного потоку свідомості просто смішно. Хоча й частково страшно, якщо уявити, що він може стати нашим президентом.
Ну, а власне, що обіцяє нам Зеленський, крім того, що повернути Коломойського і стати навколішки перед Путіним? Окрім відвертої фантастики з приводу того, що поляки будуть їхати на роботу до нас, а не ми до них, він обіцяє все вирішувати через референдуми по інтернету, скасувати всі недоторканності – депутатів і президента, зробити з України аграрну країну, яка годує всю Європу, якщо не весь світ, бізнесменам дозволить за 5% легалізувати свої ліві доходи та жити далі чесно, нещадну перемогу над корупцією, а кожен має здобути свій відсоток від природних ресурсів. Ну і інші дрібниці – закінчити війну, вступити до НАТО, вільний ринок землі, високі зарплати медикам та вчителям, накопичувальні пенсії та страхову медицину, розвиток підприємництва та IT. Ну і ще низка прогресивних та популярних гасел.
Його цільова аудиторія – молодь, а також, що не дивно – прихильники будь-яких антимайданів та Саакашвілі. Ну і всі, хто не може відрізнити телевізор від реального життя, а також ті, хто думає, що треба все забрати і поділити. За нього активно виступає – також не дивно – Росія, яка робить на нього основну ставку. За нього шанобливо каже Кисельов та інші російські пропагандисти. На чому виграє Зеленський – на своїй новизні та на тому, що він не був у політиці.
Цілком очевидно, що більшість інших кандидатів уже давно товчуться у владі, перефарбовуючись у різні кольори та кардинально змінюючи свої політичні переконання гасла залежно від того, куди віє вітер. Усі 28 років в Україні нічого фактично не змінюється, головне – наші політики зосереджені лише на набиванні власних кишень. Особливо нічим не гидуючі, в тому числі й грошиками від Росії, роками працюючи на руйнування нашої країни та нашої армії. Гроші не пахнуть. Саме тому у простих людей вже просто урвався терпець – вони вже не вірять у існуючі політичні еліти та не хочуть бачити усіх цих старих політичних кляч.
Але, шкода, чудес не буває. Просто тому, що Зеленський – козирна карта Коломойського, якого зараз обклали з усіх боків, внаслідок чого йому доводиться відсиджуватись в Ізраїлі. Головна його мета – провести Зеленського, а потім його заплювати і дискредитувати. Всы сили згодом будуть спрямовані на те, щоб довести, що він некомпетентний, навіщо нам такий президент, та й навіщо нам взагалі президент, хай краще буде парламентська республіка, а то чогось так відбувається, що кого не виберемо в президенти – всі суцільні редиски.
Ось тут і розпочнеться феодальний рай для таких як Коломойський, який дуже хоче повернути назад Укртранснафту, Буковель та головне – Приватбанк, щоб вивести від туди ще пару мільярдів, бо дещо збіднів. Ну або в крайньому випадку отримати з бюджету компенсацію за Приватбанк, наші з вами гроші між іншим, які можна направити на щось корисне і потрібне. Він, до речі, про це прямо і говорить у своєму інтерв’ю ВВС. Раджу почитати, дуже повчально, щоб ви не думали, що Зеленський чи Тимошенко (ще одна симпатія Коломойського) позбавить Україну олігархів. Якраз навпаки.
В декларації у Зеленського багато чого є – і будинок, квартири, авто, паркомісця, цінні папери, кілька дорогих брендових годинників, офшори на Кіпрі та Віргінських островах (та це ж лише оптимізація податків, які офшори, все ж чесно), депозити та деякі запаси готівки. Крім того, я був чимало здивований, дізнавшись, що Зеленський ще й винахідник. Він має ряд патентів на винаходи та корисні моделі, пов’язані з анімацією. Така ось виявляється в нас різнобічна людина, цей Володимир Зеленський.
Ну йдемо далі.
Порошенко Петро
Друге місце у більшості рейтингів. Ну, що тут сказати – це чинний президент України, тож всі ми вже бачили, що він може і чого не може. Я, до речі, на минулих виборах був категорично проти нього, вже тоді було за що не довіряти йому. Тоді я голосував за Гриценка. У звязку з цим, я на відміну від більшості моїх знайомих, які тоді голосували за Порошенко, в ньому не розчарувався, бо нічого від нього видатного й не очікував. Ба навіть більше. Після 5 років правління Порошенка я дещо переглянув свої погляди на нього. Було б добре, щоб Порошенко мене підкупив та я писав про нього оди та поеми, але ніт, не платить… А ось Гриценко після всіх цих років категорично мене перестав влаштовувати в ролі президента, тут багато причин. Але до цього військового пенсіонера ми повернемося трохи згодом, він в нас на 5-му місці в рейтингу.
Тож Порошенко позиціонує себе як головного ворога Путіна, який найбільше не влаштовує Кремль. Що погодьтеся, само по собі вже гарно. Отже, що обіцяє нам Порошенко? Війну закінчити за 2 тижні вже, ясна річ, не обіцяє. Але обіцяє й надалі йти в ЄС та НАТО, знову ж таки розвиток аграрного сектору та IT, розвивати туризм, транспорт та індустріальний сектор, завершити розпочаті реформи, а Росія – відповість за все. У виборчій програмі він більше напирає на те, що зроблено, говорячи про те, що зробить ще більше. Тут я згоден – зроблено справді чимало – це децентралізація, безвіз, боєздатна армія, міжнародна підтримка і навіть той самий Томос.
Але й мінусів у нього накопичилося теж порядком: в економіці у нього поки що повний провал (хоча падіння він зупинив, але реального реформування галузей та проведення потрібних економічних реформ по суті й не було), про ціни та тарифи на комуналку теж зрозуміло, хоч це прямо і не перебуває у компетенції президента, але для більшості – якщо за Порошенка комуналку підняли – значить він винен. Прибутковий Нафтогаз усіх більше злить, ніж тішить. Феодальна система України міцна і непорушна, всіма ключовими питаннями, як і раніше, управляють ті самі ненависні олігархи. І за Порошенка ніяких зрушень тут не сталося. Він сам представник цієї системи і ламати її не має наміру навіть при проходженні на другий термін президентства.
Багато питань до Порошенка є й в кадровій політиці – деякі губернатори (той самий Савченко в Миколаєві) – це просто капець, нинішній та попередні склади Кабінету Міністрів теж ті ще кадри, хоча їх призначення не прерогатива президента, але призначалися вони, звичайно ж за його згодою. Один тільки Гройсман чого тільки вартий. Або той самий колишній голова НКРКП Дмитро Вовк. Знову ж таки поляк-музикант в Укрзалізниці, в результаті так нічого й не зробив. Луценко призначив генпрокурором, незважаючи на його очевидну невідповідність посади. Є що згадати тут Петру Олексійовичу.
Громадянське суспільство – це насамперед працюючі інститути влади та суспільства. Цього в нас й близько немає. Знову ж таки мінус Порошенка. Та й бізнес свій він так і не продав. Хоча хто б продав на його місці? Але Закон має виконуватися, Петре Олексійовичу. А ви цю справу тихо зам’яли. Тіпа віддав у трастове управління – і я не я, і шапка не моя… Війну не закінчив, незважаючи на свої обіцянки… Ну тут справді не його провина. Мерзотна Росія тоді ввела свою регулярну армію і задушила наш переможний наступ. А все це європейське та світове співтовариство як завжди засунуло язик в жопу, вибачаюся за фізіологічні подробиці.
Не менше запитань до Порошенка і щодо його передвиборчих гасел, від яких пахне націоналізмом, а ведуть вони в результаті до поділу України на західну та східну, як це вже було за Януковича. Це дає карти до рук Росії для залякування південно-східної частини України. Тож на мій погляд, гасло “Армія. Мова. Віра” він пхає абсолютно дарма, наче це таке вже ключове питання для всіх українців. Так, я теж поважаю українську мову, вільно нею розмовляю та пишу, але це не означає, що тільки це і турбує мене. Ціни на продукти та комунальні послуги хвилюють значно більше.
А питання віри теж робить свій внесок розбрату, поділяючи людей на українську та російську частину віруючих. Тим більше, це небезпечно тим, що віруючі люди, особливо ті, хто активно відвідують церкву – люди неадекватні у питанні віри, логіка та докази на них не діють. Особисто я, звичайно ж, за максимальне віддалення від усього російського, в тому числі від їхньої церкви. Не хочу, щоб ми спонсорували Гундяєва та його кліку. Проте – багато українців вважають, що українська церква – неправильна, а попи святі отці їх у цьому активно підтримують, вносячи додаткову напругу в суспільство.
Для мене найголовніше у Порошенка – це те, що він хорош у ролі головнокомандувача, тут він мене влаштовує повністю. Головний прорахунок Порошенка – він не був готовий до боротьби із Зеленським від слова зовсім. Він готувався боротися проти кандидадів російського впливу (Бойко, Вілкул, Тимошенко), проти кандидатів схильних до крадіжок та корупції (тут засвітилися майже всі кандидати), проти сміттєвого короля (Садового), розкрадача армії (яким він позиціонував Гриценка), але до такого повороту, як Зеленський просто не був готовий.
Коли зеленсько-коломойські політтехнологи розкрутили новий тренд – новий чесний політик проти всіх старих, брехливих, неефективних і думаючих тільки про особисту вигоду – Порошенко тут програє однозначно, оскільки належить до старої гвардії. Тренд звісно хороший, от тільки шкода, що цей новий політик – Зеленський – лише картинка та ширма, за яким стоїть старий і не добрий Коломойський.
Декларація у Порошенка найдовша з усієї п’ятірки топових кандидатів у президенти – аж на 95 сторінок. Ну так олігарх, чого вже там. Я навіть її читати втомився – від численних квартир, земельних ділянок, будинків та гаражів зарябило в очах. Що вони з цими квартирами роблять? Чи здають? Уявляєте скільки бідному нашому Порошенку треба платити комуналки – здуріти можна. А Гройсман ще має нахабство ціну на газ піднімати, а НКРЕКП – тарифи на опалення задирає. Тяжко напевно Петру Олексійовичу все це господарство тягнути. Крім того, має колекцію картин у кількості 65 штук, причому ексклюзив – як написано у декларації “українських” та російських майстрів. Є ще багато предметів мистецтва – картини, скульптури, меблі, світильники, 2 телевізори!, годинник, 2 килими та рояль. Є акції, гроші, машини і багато чого ще.
Тож головна претензія людей до Порошенка – вони почуваються обдуреними. 2014 року вони йому повірили, показавши небувалий рівень підтримки – перемога одразу у першому турі. Але, на загальну думку, над чим посилено працювали всі опозиційні ЗМІ, всі його досягнення у зовнішній політиці та обороні перекреслюються комунальними тарифами та низьким рівнем життя. Долар по 27 перетворив пенсії зі 150-250 доларів на 60-100. Він не боровся з олігархами, і країна залишилася феодальною. Що ж, Петя обіцяє зайнятися цими питаннями на своїй другій каденції. Правда про те, що треба мочити олігархів, він скромно мовчить, на відміну від інших кандидатів. Ну на сьогодні я думаю достатньо політики – про решту кандидатів продовжимо завтра. Всього вам доброго!
Продовження огляду кандидатів у президенти – читайте у другій частині статті.