Читать эту статью на языке орков

Вибори вже зовсім скоро, багато хто вже визначився, кого саме він хоче бачити в нашій Верховній Раді, головному збіговиську шахраїв та злодіїв, відповідно до загальної громадської думки. Тільки хлопці і дівчата – без образ, але ми самі вибираємо усіх цих добрих людей туди, так що я не зовсім розумію обурення людей, які дуже швидко розчаровуються в наших народних депутатах, ненавидять їх, вважають продажними хабарниками і бандитами, а всю Верховну Раду хочуть поставити до стінки і розстріляти. Але ж ви самі їх туди обрали. Ви пішли і віддали свій голос за них. Так що задайте питання перш за все собі – а чому ж я вибрав таких депутатів? Можливо у нас депутати такі, тому що ми самі такі? Тому що вони – це дзеркало нашої української душі, а корупція прописана в нашому генетичному коді.

Так, треба визнати – наше виборче законодавство дуже недосконале, а прийнятий днями Виборчий Кодекс – це, звичайно, добре, але там стільки відверто спірних моментів, що навряд чи він зробив вибори більш прозорими і кращими. Тим більше, що працювати він буде ще не скоро. Метання депутатів між відкритими і закритими списками, відсотком проходження партій в Раду, питанням бути чи не бути мажоріторці – думаю, все це ще не закінчилося. Адже головне завдання народного депутата – не тільки потрапити до Верховної Ради, але ще і застрягти там якомога довше. Прибуткова цю справа, адже за правильне голосування грошики дають, ще й не маленькі. Приємний бонус до низької, взагалі-то, зарплати народного депутата. Це звичайно, якщо порівнювати з зарплатами суддів, прокурорів, маститих чиновників, а не із середньою зарплатою по країні. Яка теж так собі відображає реальність.

Привіт, чуваки! Поговоримо сьогодні за дефолт. Ми, звичайно, університетів не закінчували, а Гарвард тільки на картинці бачили, так що ясна річ – у вас усіх мізків більше, ніж у мене… Ні, ну шото у мене теж є, звичайно – економічну освіту маємо все ж таки. Нічого, що я по-зеленськи говорю? Можна? Так зрозуміліше навіть? Ну так і добре. Поїхали.

Вирішив я сьогодні йти до дронів. У тому плані, що поговорити про можливий дефолт. Тут днями усім відомий Ігор Валерійович Коломойський, світило наше економічне, розродився показовим інтерв’ю і не комусь там типу «Крижопільська правда», а на секунду – Financial Times. А це рівень, скажу вам. Її читає кожен поважаючий себе інвестор вранці, перед тим як випити філіжанку кохва (або як там тепер кава правильно говорити за новітнім українським правописом?). І прямо заявив, що Україні потрібний дефолт. Так от здається мені, що після таких одкровень Коломойського, навряд чи інвестор із головою на плечах захоче взагалі інвестувати нашу країну. Нехай навіть у ній і не буде дефолту.

Він взагалі, Коломойський себто, останнім часом ну дуже полюбив давати інтерв’ю, оскільки «шото і в нього в голові є». Думки рояться, броунівський рух йде, переповнюють цікаві ідеї голову олігарха, не вміщаються там, от і доводиться йому ділитися з нами своїми глибокими думами – світочами політичної та економічної передової думки.

За своїми особистими спостереженнями, я помітив, що останнім часом працівники Фірташевських облгазів із їхніми підстилками у вигляді газзбутів не сплять ночами. Але вони не сплять зовсім не тому, що ціна за 1 м³ газу для мешканців України з 1 листопада 2018 року піднялася до 8,54892 гривень і вони дуже переживають, як же ми всі платитимемо, чи вистачить у нас на це грошей.

Ні, це їм якраз по барабану. А ось про що болять їхні жадібні голови – так це про те, як би ще більше здерти грошей з населення та підприємств. Проводять мозкові штурми, наради та розглядаються будь-які – навіть найшаленіші ідеї, аби лише прикрутити нові схеми викачування грошей.